— Я відхилю!..

— Нехай боги боронять Єгипет від такого нещастя!.. — відповів жрець, здіймаючи руки до неба. — Хіба ти не знаєш про те, що грім уб’є кожного, хто без відповідного обряду доторкнеться до завіси? Звели, царевичу, привести в храм якогось невільника або злочинця, приреченого на страту, і ти побачиш: тільки-но він простягне руку до завіси, як відразу впаде мертвий.

— Бо ви його вб’єте.

— Кожен з нас умер би так само, як звичайнісінький злодій, якби вчинив святотатство, наблизившись до вівтаря. Перед лицем богів, мій царевичу, фараон і жрець важать стільки ж, як і невільник.

— Тоді що ж мені робити? — запитав Рамзес.

— Шукати відповіді на свої тривоги в храмі, очистившись молитвою і постом, — відповів жрець. — Відколи існує Єгипет, жоден володар не міг інакше осягнути державну мудрість.

— Я подумаю про це, — мовив царевич. — Хоч я бачу, що найдостойніший Мефрес і ти, святий пророче, хочете зробити мене побожним так само, як мого батька.

— Зовсім ні. Якби ти, володарю, ставши фараоном, обмежився лише військом, тобі довелося б, може, кілька разів на рік брати участь у відправах, бо тебе заступали б у храмі верховні жерці. Та якщо ти хочеш пізнати таємниці храмів, то повинен віддавати шану богам; вони-бо є джерелом мудрості.

Розділ двадцять четвертий

Тепер уже Рамзес бачив, що він або не виконає наказу фараона, або муситиме скоритися волі жерців, що його сповнювало гнівом і огидою до них. Тому він не квапився пізнати таємниці, заховані в храмах. Ще буде час на пости й молитви. Тим охочіше він став брати участь в бенкетах, які влаштовувались на його честь.

Саме повернувся Тутмос, майстер щодо розваг, і привіз царевичеві добрі вісті від Сари. Вона була здорова й гарно виглядала, хоч це тепер і не дуже цікавило Рамзеса. Але жерці склали для його майбутньої дитини такий чудовий гороскоп, що царевич був у захваті.

Вони запевняли, що це буде син, щедро обдарований богами, і якщо батько любитиме його, то він досягне в житті високого становища.

Царевич сміявся з другої частини цього пророкування. — Дивна їхня мудрість! — сказав він Тутмосу. — Вони знають, що буде син, про що не знаю я — його батько, а сумніваються, чи я його любитиму, хоч легко здогадатись, що я любив би цю дитину, коли б навіть то була донька. А про почесті для нього хай не турбуються. Я сам про це подбаю!..

В місяці пахоно (січень — лютий) наступник трону переїхав до ному Ка, де його урочисто зустрів номарх Софра. Від міста Ану до Атріба було всього сім годин пішої дороги, але царевич їхав до нього три дні. Від самої думки про молитви й пости, які чекали його при осягненні таємниць храмів, Рамзеса все більше тягло до розваг. Його почет збагнув це, і бенкети не припинялися.

На дорогах, якими він їхав до Атріба, знову з’явилися галасливі юрби людей з квітами й музикою. Особливо під самим містом захват досяг вершини! Якийсь велетень кинувся навіть під колісницю намісника. А коли Рамзес стримав коні, з юрби виступили кілька молодих жінок і оповили його колісницю квітами.

«А все-таки вони мене люблять!..» — подумав царевич.

В провінції Ка він уже не розпитував номарха про прибутки фараона, не оглядав майстерень, не змушував читати звіти. Він знав, що однаково нічого не зрозуміє, і одклав усе до того часу, коли знатиме всі таємниці жерців. Тільки одного разу, побачивши храм бога Себека, що стояв на високому узгір’ї, царевич виявив бажання зійти на його пілон і оглянути околиці.

Достойний Софра одразу ж виконав волю наступника, І Рамзес, зійшовши на башту, з великою втіхою пробув там години зо дві.

Провінція Ка була родюча рівнина. Кільканадцять каналів і рукавів Нілу перетинали її в усіх напрямках, ніби сітка з блакитних та срібних ниток. Дині й пшениця, посіяна в листопаді, уже достигали. На полях густо роїлися голі люди, що збирали огірки або сіяли бавовну. Скрізь були розкидані будинки, які місцями так скупчувалися, що утворювали містечка.

Більшість будівель, особливо ті, що стояли посеред полів, були звичайні глиняні мазанки, вкриті соломою й пальмовим листям. Зате в містечках будинки були кам’яні, з плоскими дахами, схожі на білі куби з дірками в тих місцях, де були вікна й двері. Часто на такому кубі стояв другий, менший, а на ньому третій, ще менший, і кожен поверх був пофарбований в інший колір. Під палючим сонцем Єгипту ці будинки виглядали, як великі перлини, сапфіри й рубіни, розкидані серед зелених полів, оточені пальмами й акаціями.

З цього місця Рамзес спостеріг картину, яка його зацікавила: поблизу храмів будинки були найкращі, а на полях працювало найбільше людей.

«Маєтки жерців найбагатші!..» — промайнуло в голові Рамзеса, і він ще раз оглянув храми й каплиці, яких було видно з вежі кілька десятків.

Але тому, що він помирився з Гергором і що йому потрібна була підтримка жерців, він не хотів довго замислюватись над цим.

В наступні дні достойний Софра влаштував для царевича кілька полювань в околицях на схід від міста Атріба. Спочатку стріляли з лука в птахів, які кружляли над каналами, і підхоплювали їх величезними підсачками, в які одразу попадало по кільканадцять штук, або випускали соколів на тих, що літали високо. Далі царевич з почтом заглибились у східну пустелю, і почалися великі лови з собаками й пантерою на звірів, яких за ці дні було вбито й спіймано кілька сотень.

А коли достойний Софра помітив, що царевич уже вдовольнився розвагами під відкритим небом і ночівлями в наметах, він припинив полювання і найкоротшими дорогами повернув своїх гостей до Атріба.

Вони приїхали до міста о четвертій годині опівдні, і номарх запросив усіх до свого палацу на бенкет.

Софра сам провів царевича до купальні, прислужив йому і з власної скриньки дістав пахощі, щоб намастити Рамзеса. Потім простежив, як перукар причепурював волосся царевича, і, нарешті, ставши на коліна, упросив Рамзеса зробити йому ласку — прийняти від нього нові шати. Це була щойно виткана і вигаптувана сорочка, вишитий перлами фартух і заткана золотом накидка, міцна, але така тонка, що її можна було вмістити в долонях.

Наступник милостиво прийняв усе це, заявивши, що він ніколи ще не діставав такого чудового подарунка.

Сонце вже зайшло, і номарх ввів царевича до бенкетної зали.

Це був великий двір, оточений колонами, викладеними мозаїкою. Усі стіни були прикрашені малюнками, що зображували сцени з життя предків Софри: війни, морські подорожі та лови. Замість даху вгорі тріпотів велетенський метелик з барвистими крилами, що їх для освіжування повітря приводили в рух сховані невільники.

В бронзових світильниках, прикріплених до колон, яскраво палали смолоскипи, поширюючи довкола себе пахучий дим.

Зала ділилася на дві частини: одна була порожня, друга заповнена столиками й стільцями для гостей. Вглибині височів поміст, на якому під дорогим наметом з відгорнутим запиналом були стіл і ложе для Рамзеса.

Біля кожного столика стояли великі вазони з пальмами, акаціями й смоковницями. А навколо столу наступника трону були хвойні дерева, від яких розливалися приємні смолянисті пахощі.

Гості, що зібралися в залі, привітали царевича радісними вигуками, а коли Рамзес зайняв місце під балдахіном, звідки можна було бачити цілу залу, його почет став сідати за столики.

Зазвучали арфи, й до зали почали входити жінки в багатих серпанкових шатах, з оголеними грудьми, на яких блищали коштовні прикраси. Чотири красуні наблизились до Рамзеса, інші сіли біля вельмож із його почту.

В повітрі пливли пахощі троянд, конвалій і фіалок, і царевич відчув, як у нього в скронях запульсувала кров.

Раби й рабині в білих, рожевих і блакитних сорочках почали розносити тістечка, смажену птицю й дичину, рибу, вино й фрукти, а також вінки з квітів, які гості накладали собі на голови. Величезний метелик чимраз швидше вимахував крилами, а в порожній половині зали почалася вистава. Там по черзі виступали танцівниці, гімнасти, блазні, жонглери й фехтувальники. Коли хтось із них відзначався особливою спритністю, глядачі кидали йому квіти зі своїх вінків або золоті персні.