— Тоді принаймні, — озвалася цариця, поміркувавши, — будь милосердий… Так, ти мусиш захищати свої права, але не дозволяй воїнам; оскверняти святі місця та ображати жерців… Пам’ятай, що милостиві боги обдаровують Єгипет щастям, а жерці, незважаючи на свої помилки (хто їх не має!), роблять нашій країні величезні послуги… Подумай, що, обібравши й розігнавши їх, ти знищив би мудрість, яка підносить Єгипет над іншими народами…

Фараон узяв матір за обидві руки, поцілував її і відповів

сміючись:

— Жінки завжди перебільшують… Ти, матінко, так говориш до мене, наче я вождь диких гіксосів, а не фараон. Хіба я хочу кривдити жерців?.. Чи ненавиджу їхню мудрість, хоча б навіть таку безплідну, як стеження за обертанням зірок, що й без нас ходять по небі, а користі від них ні на один утн?.. Мене дратує не їхній розум та побожність, а недоля Єгипту, який виснажується з голоду й боїться найменших погроз Ассірії. Тим часом жерці, хоч вони такі мудрі, не тільки не хочуть допомагати мені в моїх царських намірах, а ще й з нечуваним нахабством чинять опір. Тож дозволь мені переконати їх, що не вони, а я — володар моєї спадщини. Я не міг би мститися покірним, але розтопчу зухвальців. Вони знають про це, але ще не вірять і, не маючи справжніх сил, хочуть залякати мене пророкуванням якихось нещасть. Це їхня остання зброя й оборона. Коли вони зрозуміють, що я не боюся ніяких страхіть, то скоряться… А тоді не впаде жоден камінь з їхніх храмів, не зникне жоден перстень з їхніх скарбниць. Знаю я їх!.. Сьогодні вони намагаються мене перелякати, бо я далеко від них. А коли я простягну до них бронзову руку, вони впадуть ниць, і вся ця колотнеча скінчиться миром і загальною покорою.

Цариця обняла ноги фараонові і вийшла заспокоєна, заклинаючи, однак, Рамзеса шанувати богів та бути милостивим до їхніх слуг.

Коли мати пішла, фараон покликав Тутмоса.

— Отже, завтра, — сказав він, — моє військо займає храми. Та перекажи воєначальникам, нехай вони знають, що я хочу зберегти святі житла богів незайманими і щоб ніхто не підняв руку на жерців.

— Навіть на Мефреса й Гергора? — спитав Тутмос.

— Навіть на них, — відповів фараон. — Досить з них буде кари, що вони втратять високі посади і змушені будуть оселитися з ученими жерцями в храмах, щоб молитись та освоювати мудрість без перешкод…

— Буде так, як ти наказуєш, святий володарю… Хоча…

Рамзес підняв угору палець на знак того, що не хоче слухати ніяких заперечень. А далі, щоб змінити розмову, сказав з усміхом:

— Пам’ятаєш, Тутмосе, маневри під Пі-Баїлосом? Уже минуло два роки!.. Коли я тоді обурювався зухвальством і ненаситністю жерців, чи міг я подумати, що так швидко поквитаюся з ними?.. А бідна Сара… А мій маленький синочок… Який він був гарний…

Дві сльози скотилися по обличчю фараона.

— Воістину, — мовив він, — якби я не був сином богів, милостивих і великодушних, вороги мої пережили б завтра тяжкі години… Скільки вони завдали мені горя!.. Скільки разів через них сльози туманили мені очі!..

Розділ шістдесят п’ятий

Двадцятого паофі Мемфіс був ніби напередодні великого свята. Всі роботи припинилися, навіть носії не переносили вантажів. Весь люд висипав на площі й вулиці або гуртувався навколо храмів, найбільше біля Пта, найкраще укріпленого. Там зібралися сановники, духовні і цивільні, під проводом Гергора й Мефреса.

Біля храмів розсипним строєм стояли війська для того, щоб воїни могли перемовлятися з юрбою.

Між простим людом та воїнами крутилося багато перекупників з кошиками хліба, з глеками й бурдюгами, в яких було вино. Частували людей безплатно. Коли їх питали, чому вони не беруть грошей, деякі відповідали, що це його святість частує своїх підданців. Інші ж казали:

— Їжте й пийте, правовірні єгиптяни, хто знає, чи доживемо ми до ранку!..

Це були жрецькі перекупники.

Підісланих підбурювачів снувало багато. Одні голосно доводили своїм слухачам, що жерці бунтуються проти фараона й навіть хочуть його отруїти за те, що він обіцяв трудящому люду відпочинок на сьомий день. Другі шептали, що фараон збожеволів і заприятелював з чужинцями на згубу храмам і Єгиптові. Треті підбурювали народ, щоб він напав на храми, де жерці з номархами радяться, як їм ще більше пригнітити селян і ремісників. А ще інші висловлювали побоювання, що, коли люди нападуть на храми, станеться велике лихо…

А під мурами храму Пта невідомо звідки з’явились кілька товстезних балок і купи каміння.

Поважні мемфіські городяни, походжаючи в юрбі, не мали ніяких сумнівів, що народний бунт був викликаний штучно. Дрібні писарі, поліційні доглядачі, начальники робітничих полків та переодягнені військові десятники вже навіть не приховували, хто вони такі, і одверто підбивали народ напасти на храми. З другого боку, парасхіти, жебраки, служники храмів і нижчі жерці хоч би й хотіли сховатися — не могли, бо кожен, хто мав здоровий глузд, бачив, що й вони підбурюють народ до насильства!..

Розважливі мемфіські городяни були здивовані такими діями прибічників жерців, а в народі поступово спадав учорашній запал.

Заможні єгиптяни не могли зрозуміти, що тут діється і хто насправді викликає бунт. Хаос ще збільшувався через напівбожевільних святош, які голі бігали вулицями, катували себе до крові й кричали:

— Горе Єгиптові!.. Безбожники перебрали міру, й наближається час суду!.. Боги скарають зухвале беззаконня!

Військо поводилось спокійно, чекаючи, коли народ нападе на храми. З одного боку, такий наказ прийшов із царського палацу, з другого — офіцери побоювались засідки в храмах і вважали за краще, щоб гинув простий люд, аніж воїни, яким і так буде досить роботи.

Але юрба, незважаючи на вигуки підбурювачів та вино, яке роздавали задурно, вагалася: селяни поглядали на ремісників, ремісники на селян, і всі чогось чекали.

Раптом під першу годину дня з бічних вулиць посунула до храму Пта п’яна зграя, озброєна сокирами й палицями. Це були рибалки, грецькі матроси, пастухи, лівійські волоцюги й навіть в’язні з копальні Турри. На чолі зграї йшов велетень робітник із смолоскипом. Він зупинився перед брамою храму й громовим голосом почав кричати до людей:

— Чи знаєте ви, правовірні, про що тут радяться верховні жерці й номархи?.. Вони хочуть змусити його святість Рамзеса, щоб він забрав у робітників ще по одному ячному коржу на день, а селян обклав новим податком по драхмі з голови… Отож кажу вам: робите дурницю, що стоїте тут, склавши руки!.. Треба нарешті виловити цих храмових пацюків і віддати їх у руки фараонові, володареві нашому, проти якого змовляються ці безбожники!.. Бо якщо наш володар змушений буде скоритися жрецькій раді, хто тоді стоятиме за чесний народ?..

— Правильно каже!.. — озвалися в юрбі.

— Фараон велить дати нам на сьомий день відпочинок!..

— І обдарує нас землею!..

— Він завжди був милостивий до простого народу!.. Пам’ятаєте, як два роки тому він звільнив селян, відданих під суд за напад на маєток єврейки?..

— Я сам бачив, як він два роки тому побив писаря, що стягав з селян незаконний податок…

— Хай живе вічно наш повелитель Рамзес Тринадцятий, захисник пригноблених!

— Подивіться! — почувся голос здалеку. — Худоба сама повертається з пасовиська, ніби наближається вечір…

— Що там худоба! Давай на жерців!..

— Гей, ви! — гукнув велетень під брамою храму. — Відчиніть нам по-доброму, щоб ми побачили, про що радяться верховні жерці з номархами…

— Відчиняйте, бо вивалимо браму!..

— Дивна річ, — знову говорили збоку, — птахи всідаються на ніч… А зараз же тільки полудень…

— Щось недобре чується в повітрі!..

— Боги! Вже ніч насувається, а я ще не нарвала салати на обід… — дивувалась якась дівчина.

Та ці слова приглушив голос п’яної ватаги та гупання балок, якими били в мідну браму храму.

Якби юрба не була так захоплена погромом, вона, певно, помітила б, що в природі починає діятися щось незвичайне