Фараон замислився.
— Треба нам знову позичати гроші, — відповів він. — Спробуй порозумітися з Гергором і Мефресом, щоб нам позичили храми.
— Я вже говорив… Храми нам нічого не дадуть.
— Образилися пророки!.. — усміхнувся фараон. — В такому разі доведеться звернутись до невірних… Пришли до мене Дагона.
Надвечір прийшов фінікійський банкір. Він упав ниць перед фараоном і підніс йому в дар золотий келих, оздоблений коштовними каменями.
— Тепер я вже можу вмерти… — вигукнув він, — коли мій найласкавіший володар вступив на трон!..
— Але, перше ніж ти вмреш, — сказав йому фараон, — добудь мені кілька тисяч талантів.
Фінікієць оторопів чи, може, тільки прикинувся враженим.
— Краще накажи мені, володарю, шукати перла в Нілі, — відповів він, — бо тоді я відразу загину і ти не запідозриш мене в небажанні щось зробити. Але знайти зараз таку суму… Рамзес XIII здивувався.
— Як?.. — запитав він. — Фінікійці вже не мають для мене грошей?
— Кров, і життя наше, й дітей наших ми оддамо тобі, володарю, — відповів Дагон. — Але гроші… Де ми візьмемо гроші?.. Раніше храми позичали нам за п’ятнадцять чи двадцять процентів на рік, але відколи ти, володарю, ще бувши наступником трону, побував у храмі Гатор, там, під ПіБастом, жерці зовсім відмовились нам позичати. Вони, якби могли, ще сьогодні вигнали б нас з Єгипту або ще краще — потопили б… Ах, що тільки ми через них терпимо!.. Селяни роблять, як їм хочеться і коли хочеться… На податки віддають, що з носа спаде… Коли вдариш котрого, бунтуються, а як нещасний фінікієць звернеться по допомогу до суду, то або програє справу, або мусить багато платити… Години наші на цій землі злічені!.. — закінчив, плачучи, Дагон.
Фараон спохмурнів.
— Я сам займуся цими справами, — відповів він. — І суди будуть до вас справедливі. Але зараз мені потрібно, близько п’яти тисяч талантів…
— Звідки ж ми їх візьмемо, володарю? — застогнав Дагон. — Вкажи нам покупців, і ми продамо все рухоме й нерухоме майно, аби тільки виконати твій наказ… Але де ж ті покупці?.. Хіба що жерці, які заберуть наше майно за безцінь, та ще й не заплатять готівкою!..
— Пошліть до Тіра, Сідона… — сказав фараон. — Адже кожне з цих міст могло б позичити мені не п’ять, а сто тисяч талантів…
— Тір і Сідон!.. — повторив Дагон. — Зараз уся Фінікія збирає золото й коштовності, щоб сплатити викуп Ассірії. Вже крутяться по нашій країні посланці царя Ассара й кажуть, що, як ми плататимемо щороку добрий викуп, цар і сатрапи не тільки не будуть нас притискати, а ще й дадуть нам більші заробітки, ніж ті, які ми маємо зараз з ласки твоєї, святий володарю, і Єгипту…
Фараон зблід і стиснув губи. Фінікієць, спостерігши це, хутко додав:
— Зрештою нащо я маю відбирати у тебе, володарю, час своїм дурним базіканням?.. Зараз тут, у Мемфісі, є князь Гірам… Він зможе краще пояснити все це тобі, володарю, бо він мудрець і член найвищої ради наших міст…
Рамзес повеселів.
— А, давай мені сюди швидше Гірама, — мовив він. — Бо ти, Дагоне, розмовляєш зі мною не як банкір, а як плакальниця на похороні.
Фінікієць ще раз ударив чолом і спитав:
— Чи не міг би достойний Гірам зараз прийти сюди?.. Правда, вже пізно… Але він так боїться жерців, що волів би віддати шану тобі, володарю, вночі!..
Фараон прикусив губу, але згодився і навіть вирядив з банкіром Тутмоса, щоб той привів Гірама до палацу таємними ходами.
Розділ п’ятдесят п’ятий
Близько десятої години вечора перед фараоном став Гірам у темному одязі, який носять мемфіські торговці.
— Чому ти так крадешся, достойний Гіраме? — спитав його прикро вражений фараон. — Хіба мій палац — в’язниця або дім прокажених?
— О повелителю наш! — зітхнув старий фінікієць. — Відколи ти став володарем Єгипту, вважають злочинцями тих, хто осмілюється бачити тебе й не переказує того, що ти зволив говорити…
— Кому ж ви мусите переказувати мої слова? — спитав володар.
Гірам звів до неба очі й руки.
— Ти, святий володарю, знаєш своїх ворогів!.. — відповів він.
— Мене вони зараз не цікавлять, — сказав фараон. — Ти знаєш, чого я тебе викликав?.. Я хочу позичити кілька тисяч талантів…
Гірам застогнав і так захитався на ногах, аж фараон дозволив йому сісти в своїй присутності, а це було найвищою честю.
Зручно всівшись і відпочивши, Гірам сказав:
— Нащо тобі, володарю, позичати ці гроші, коли ти можеш мати величезне багатство?..
— Знаю — коли здобуду Ніневію, — перебив фараон. — Але до цього ще далеко, а гроші потрібні мені зараз…
— Я не кажу про війну, — відповів Гірам. — Я кажу про таку справу, яка негайно принесе скарбниці величезні суми і сталий річний прибуток…
— Як саме?
— Дозволь нам, володарю, і допоможи викопати канал, який сполучав би Середземне море з Червоним…
Фараон схопився з крісла.
— Ти жартуєш, старий! — вигукнув він. — Хто ж це може зробити?.. І хто хотів би наразити Єгипет на небезпеку? Адже море затопило б нас…
— Яке море?.. У всякому разі, ні Червоне, ні Середземне, — спокійно відповів Гірам. — Я знаю, що єгипетські жерці-інженери вивчали цю справу і прикинули, що вона дуже вигідна…
Найвигідніша в світі… Тільки вони самі хочуть це зробити, точніше, не хочуть, щоб за це взявся фараон.
— Де в тебе докази? — спитав Рамзес.
— В мене нема доказів, але я пришлю до тебе такого жерця, який зможе пояснити все з допомогою планів і обчислень.
— Хто він, цей жрець?
Гірам замислився і, помовчавши, сказав:
— Чи можеш ти пообіцяти мені, володарю, що про нього ніхто не знатиме, крім нас? Цей жрець зробить тобі більше послуг, ніж я сам. Він знає багато таємниць і… багато підлості жерців…
— Обіцяю, — відповів фараон.
— Цей жрець — Саменту. Він служить у храмі Сета під Мемфісом… Він дуже мудрий… Але йому потрібні гроші, і він дуже честолюбний… А через те, що верховні жерці принижують його, він мені сказав, що коли ти, святий володарю, захочеш, то він… повалить жерців… Бо він знає багато таємниць… О, багато!..
Рамзес глибоко замислився. Він зрозумів, що цей жрець великий зрадник, але оцінив і те, які важливі послуги Саменту може йому зробити.
— Добре, — відповів фараон. — Я подумаю про цього Саменту. А зараз припустімо на хвилину, що такий канал можна збудувати, — тоді що я матиму з цього?
Гірам підняв ліву руку й почав рахувати на пальцях.
— По-перше, — сказав він, — Фінікія віддасть тобі п’ять тисяч талантів несплаченої данини. По-друге, Фінікія заплатить п’ять тисяч талантів за право виконання робіт… По-третє, коли почнуться роботи, ми будемо платити тисячу талантів податку щороку і ще стільки талантів, скільки десятків робітників постачить нам Єгипет. По-четверте, за кожного єгипетського інженера ми дамо тобі, володарю, по таланту за рік. По-п’яте, коли скінчаться роботи, ти, володарю, віддаси нам канал в оренду на сто років, а ми плататимемо за це тисячу талантів щороку… Хіба це малий прибуток?.. — спитав Гірам.
— А зараз, сьогодні, — сказав фараон, — ви дасте мені ці п’ять тисяч данини?
— Якщо сьогодні буде укладена умова, дамо десять тисяч і ще додамо три тисячі, як податок за три роки наперед!
Рамзес XIII замислився. Не раз уже фінікійці пропонували володарям Єгипту провести такий канал, але завжди натикалися на впертий опір жерців. Єгипетські мудреці доводили фараонам, що через цей канал Середземне море і Червоне можуть затопити Єгипет. А от Гірам каже, що цього не може бути і що жерці про це знають!..
— Ви обіцяєте, — озвався фараон по довгій мовчанці, — ви обіцяєте платити по тисячі талантів у рік протягом ста років.
Ви кажете, що цей канал, викопаний у пісках, — найвигідніша в світі справа. Я цього не розумію і, признаюсь тобі, Гіраме, підозріваю… У фінікійця заблищали очі.
— Володарю, — відповів він, — я скажу тобі все, але заклинаю тебе твоєю короною… тінню твого батька… щоб ти нікому не розкрив цієї таємниці… Це найбільша таємниця жерців халдейських і єгипетських, і навіть Фінікії… Від неї залежить майбутнє всього світу!..